/ Василь Левченко, медійний комунікатор Old Periscope Radio /

Шановні друзі – слухачі та читачі Old Periscope Radio! Нещодавно нашій аматорській музичній радіостанції виповнилось 2 роки. Протягом цього часу, наскільки то було можливим, команда нашої віртуально-морської платформи (ми називаємо себе екіпажем) регулярно інформувала вас щодо поточних справ «Старого перископу» та щодо прийдешніх планів.

Але сьогодні, ми вважаємо, цього недостатньо. Після двох років існування ми прагнемо більшої відкритості та, відповідно, акцентованих жестів поваги до наших слухачів, які – ми переконані – хотіли б більше знати про наш творчий проект. Через брак його фінансування та, відповідно, відсутність можливості бути представленими у будь-яких медіа, ми вирішили самі, так би мовити, на своєму «борту» відверто поговорити про наші справи.

Тож, це – не «гладеньке» інтерв’ю, не заангажоване із заздалегідь погодженими керівником запитаннями (про такі зазвичай кажуть «формат теплої ванни»), а контр-діалог, відверта розмова, у тому числі, й з прямими та незручними запитаннями. Адже популярність станції – і це реальність – майже відсутня, а її перспективи, будемо відвертими, поки є примарними.

От з цього «невеселого» ми й розпочнемо, запросивши до розмови засновника та творчого керівника Old Periscope Radio Олександра Шталтовного.

Василь Левченко: Пане Олександре, будемо відвертими: статистика свідчить про те, що «Старий перископ» мало хто слухає. Як кажуть журналісти, можна довго писати статті у стіл, бо їх не пропускає головний редактор, але який сенс? У контексті радіомовлення, який сенс мовити, якщо слухачів – одиниці та з високою долею вірогідності й надалі буде мало? І це – з урахуванням того, що користувачі гаджетів тотально захоплені короткими відео («відосами»), виступами сотень блогерів та оперативними стрічками Телеграм-повідомлень?

Олександр Шталтовний: Все перераховане – реальність. Її слід сприймати як даність. Але все це, попри медійні уподобання сучасного суспільства, вважаю, не виключає та не унеможливлює появу альтернативних і навіть андеграундних творчих проектів, розрахованих не на мас-культ, а – скоріше – на поціновувачів мистецтва, у нашому випадку, рок-мистецтва. Бо я переконаний, що такі складні музичні жанри, як прогресивний рок, арт-рок, джаз-рок та ембієнт – все це є справжнім мистецтвом, послухати яке, як, до речі, й сходити до звичайного музею, бажають не всі. Пригадайте, мас-культ панував завжди. Високе мистецтво – завжди у меншості. Нині панують реп-культура, танцювальні ритми та те, що я особисто називаю «культурою гламурного гедонізму». Тож, попри із самого початку визнану мною низьку конкурентоспроможність Інтернет-мовлення у порівнянні, наприклад, із Ю-тубом, я не бачу підстав опускати руки. Принаймні наразі. Отже, поки що я та мої однодумці налаштовані підтримувати життя проекту, який – і ми це одразу розуміли – прийдеться до вподоби далеко не всім.

В.Л.: Але мати більшу аудиторію – природне прагнення будь-якого мовника. Всі борються за слухача, за глядача…

О.Ш.: Сказати, що ми цим не переймаємось – було б лукавством. Завжди приємно, коли твою станцію одночасно слухає 50, 100 або 200 слухачів, а не 3-6-11, як зараз. Водночас оця, скажімо так, професійна гонитва за аудиторією, за її охопленням, за рейтингами, за індексами цитувань… – все це є притаманним саме бізнес-діяльності у сфері медіа, від якої наш проект є далеким. Ми – аматори, і не соромимось цього. У нас нема офіційного штату, нема і не буде реклами. Ми із самого початку відмовились від збору донатів. Концепція нашого мовлення – гуманітарна місія, яка не передбачає жодного зиску. Джерелом фінансування є моя військова пенсія. І чесно кажучи, якби ми й взялись заробляти, думаю, не спромоглись би. Чому? Тому що, на моє переконання, на «олдскульній» концепції музичного онлайн-радіо для слухачів віком 40+ заробити неможливо. Але тут є і свої переваги – творчість. І тут у нас є козир – душевність етеру та наших публікацій у соцмережах, романтизм та певною мірою сентиментальність. Чого, як на мене, дещо бракує форматному ФМ-мовленню у рамках бізнес-моделі. Проте у ФМ-мовників є свої відчутні переваги: там є більшим саме фізичне, технічне охоплення аудиторії, що має перспективу щодо збільшення кількості слухачів та, відповідно, дозволяє підтримувати якийсь матеріальний зиск. На цьому тлі ми, застосовуючи футбольну лексику, не мріємо про вищу лігу та, умовно кажучи, залишаємось десь у «четвертому дивізіоні», тяжіючи до концепції такого собі «радіо-клубу поціновувачів рок-мистецтва». От працюючи саме у цьому контексті, я все ж вірю, що Old Periscope Radio обов’язково знайде свого …немасового, але відданого слухача.

В.Л. Пардон, звучить як якийсь утопізм, як позбуте здорових амбіцій аматорське прагнення. Чи реально хоч трохи збільшити аудиторію станції, взагалі не просуваючи проект? Може це просто ваша мрія, і ви не хочете собі зізнатись, що Старий перископ мовить …на два сусідні під’їзди?

О.Ш. Я усвідомлюю, що музичний контент станції є занадто складним для сприйняття багатьма. Тими, хто – і тут я перефразую – не виріс на цій музиці, не застав музичну Old School, «стару школу», і для кого музично та ментально ця «школа» є чужою. Ситуацію погіршують й інші фактори. По-перше, увага потенційної аудиторії розпорошена поміж сотень медійних джерел з високим конкурентним потенціалом. По-друге, ми багато чого втратили через півторарічне зупинення мовлення з лютого 2022-го по вересень 2023-го. Я нагадаю, ми свідомо пішли на це радіомовчання, розуміючи весь драматизм ситуації, у якій через російську повномасштабну агресію опинилась Україна. Ми пояснили аудиторії цей наш крок та не жалкуємо, що багато чого втратили. Врешті, повага до загиблих та до постраждалих під час війни має стояти на першому місці. Якщо для цього треба було на півтора роки притримати розважальний і тому недоречний, як ми вважали, музичний контент, ми зробили це. …Що ж до згаданої вами «мрії», то – так, згоден, це реалізована у хобі мрія. Але не мрія життя: вона народилась лише 4 роки тому, після того, як я отримав цілу низку відмов під час пошуку роботи в ФМ-етері.

В.Л.: Так, відома історія: не можеш влаштуватись – зроби своє. Так чи інакше, але поточний результат станції – майже повна втрата протягом двох років потенційного слухача. На тлі війни, у часи соціального напруження просувати творчий продукт дуже важко. Відтак шанси «Старого перископу» бути почутим, будемо відвертими, є низькими. І скоріш за все будуть такими ще протягом тривалого часу…

О.Ш.: Я змирився із цим. Врешті, є обставини непереборної сили. Без фінансування, не ставлячи собі комерційних цілей, проект не може розраховувати на масовий успіх. При цьому я вважаю успіхом саму появу станції такого формату. Я чув в Україні які завгодно музичні стації – з тотальним «хардяком», смус-джазом та із поп-музикою, але щоб в етері лунав першокласний американський софт-рок, «жирний» блюз-рок та мелодійна музика інді, і половина всього цього не в мажорнії (піднесеній) тональності, а саме у мінорних гармоніях – тут ми влучно знайшли свою нішу, яка репертуарно трохи перегукується з форматом буквально двох-трьох станцій. Тож, ми знайдемо свого слухача та слухачку. Просто їх буде не так багато, як би нам того хотілось.

В.Л.: Оцей ваш фаталізм, скепсис на грані фіаско – все це відчувається у кожній вашій висловленій думці. Як взагалі можна замислювати проект, порушуючи всі закони просування продукту, тобто, промоушена? Адже наука досягнення життєвого успіху навпаки вимагає проактивності, мотивації, нестандартних рішень, використання технологій… Проте у вас – песимізм, скептика. Якась безвихідь. Скажіть чесно: ви, образно кажучи, вже програли «битву», не розпочавши воювати?

О.Ш. Мої головні життєві битви вже позаду. З роками менше метушишся та стаєш більш послідовним. Моєї проактивності та мотивації вистачило на планування проекту, починаючи з лютого 2020-го, на його реалізацію впродовж 2021-го та однозначно вистачить на його підтримку у середньостроковій перспективі, скажімо, протягом 5-6 років. Я – реаліст із критичним, а в окремих моментах, із акцентованим скептичним мисленням. Мені зараз 53. За вікном – війна. Часи непередбачувані. Важко щось прогнозувати, у тому числі й соціальні настрої. Розумієте, багатьом не до розваг. Що вже загадувати про таку дрібницю, як наша маленька аматорська станція. Моя особиста програма мінімум – протриматись зараз, у надважкий для країни час, та потроху розвивати платформу десь до 2030-31 років. До того часу багато чого зміниться – технології, та й взагалі наш соціум. Врешті, потенційна аудиторія «Старого перископу» зістариться. У 2030-му цим людям буде за 50.

В.Л. Якщо – так, то чи буде цікаво цим людям у їхньому віці слухати Led Zeppelin?

О.Ш. Я давно дійшов висновку, що музичні уподобання якось пов’язані із гормонально-емоційним станом людини. Молодь завжди активна – у будь-яких пошуках, в опануванні технологій, у тому числі, і у відкритті для себе нової музики. Але молодь не є цільовою аудиторією «Старого перископу». Наш слухач через поважний вік, скоріш за все, не буде із завзяттям нас шукати. Відтак, ми маємо бути готовими до того, що слухачі віком 45+ можливо ніколи нас і не знайдуть. І тому, враховуючи те, як слабенько йдуть наші справи, я розмірковую над тим, що якщо, наприклад, у 2027 році у статистиці одночасних прослуховувань Перископу буде не більше 15 користувачів, то не виключаю, що закрию проект, схаменусь, та заживу тихим пенсіонерським життям. Отже, тільки роки покажуть, чи здатна наша станція збільшити аудиторію. Я не виключаю, що цього може і не статись.

В.Л. Тобто, поки тривалий час платформу слухатимуть одночасно 3-11 слухачів, ви все одне налаштовані мовити?

О.Ш. Поки – так. Нам важливо зрозуміти, чи буде хоч якась динаміка заходів. Коли після тривалого мовчання ми зробили перезапуск станції, у нас до кінця 2023-го було десь 7 постійних слухачів та ще близько 30 випадкових, які підключались час від часу, а деякі з них потім пішли, бо – і це очевидно – вони знайшли щось більш цікаве, ніж пропагований нами англомовний софт-рок. Нам цікаво, чи зможемо ми протягом 2024 року, наприклад, подвоїти кількість постійних слухачів – щоб їх було не 7, а скажімо, 15. Тож, поки ми керуємось принципом: випромінювати мистецтво, зокрема, рок-культуру, не чекаючи чогось у відповідь, не розраховуючи на якийсь зиск. От скільки буде слухачів – ми всім раді. І до речі, по наших відповідях у Фейсбуці та в Інстаграмі, дякуючи вам, Василю, видно – ми поважаємо нашого слухача та готові відповісти йому не просто лайком або короткою відпискою, а відповісти розлого, із подробицями та з гумором. Таке – «тепле», як я його називаю, ставлення до слухачів формує певне коло друзів станції. Ми прагнемо сформувати цю дружелюбну атмосферу, яка супроводжуватиме спільне прослуховування нашого етеру.

В.Л.: Ми згадали соцмережі. Старий перископ зробив ставку на Фейсбук та на Інстаграм. А як щодо решти? Чи не є помилковим проігнорувати інші мережі та, до речі, месенджери, наявність яких однозначно сприяла б залученню слухачів?

О.Ш.: Щодо останнього, згоден, бути у месенджері – це сучасно та корисно. Але це має сенс тоді, коли достатньо власного контенту, коли є, про що сказати слухачам. Поки нема авторських програм – а їх нема через війну – у нас мало анонсів та інших повідомлень. Ми просто подаємо музику. Тож, якщо контенту мало, як у нас, робота у месенджерах для нас поки залишається незатребуваною. Проте з часом, якщо кількість повідомлень у нас буде, скажімо, 3-6 на день, тоді наявність месенджера стане необхідною умовою не просто для утримання своєї аудиторії, а й для її збільшення. Стосовно соцмереж… у кожного – свої розрахунки, свої плани просування проектів. Ясна річ, користувачі Тік Ток – це не наша цільова аудиторія. Мережі бізнес-сегменту теж не в орбіті наших інтересів. Зате Фейсбук нам підходить тим, що його користувачі, на моє переконання, у переважній більшості потенційно симпатизують олдскульній поп-рок-культурі. У свою чергу Інстаграм ми розглядаємо як такого собі комунікатора, що здатний додати нам саме жіночої слухацької аудитоії, про яку наразі ми думаємо, можливо, більше за чоловічу.

В.Л.: Дивно таке чути, оскільки я нещодавно отримав зовсім протилежне враження, мовляв, Старий перископ – це типове «чоловіче» радіо із хард-роком в етері, який не до вподоби жінкам, які нібито схильні слухати поп-музику, повільні пісні про любов та, скажімо, приємну для жіночого вуха лаунжеву добірку.

О.Ш.: Це, певною мірою, стереотипи з минулого. Подивіться, скільки жінок в армії, в поліції. Натомість чоловіки все частіше, слідуючи європейським тенденціям, беруть декретні відпустки із догляду за дитиною. Суспільство стрімко змінюється. І жінки теж. Тож, ми дуже розраховуємо на жіночу аудиторію, якій – так – може і не сподобається одна хард-рокова пісня на дві години або якийсь складний прог-рок у денному етері. Але знаю, що жінки точно знаходять для себе чудові мелодії саме у вечірні години нашого етеру. Щодня з 20-ї у нас – більше лірики, більше зворушливих мелодій, більше того, що здатно якщо не підкорити жіноче серце, то хоча б викликати щемливі почуття. І до речі, у нас навіть джингл є такий: «Рок-музика? І для жінок теж! Старий перископ за гендерну рівність». Тож, ми проти спрямування жінок до «музичної резервації», де панують виключно балади або поп-гламур. Повірте, жінки теж цінують і софт-рок, і блюзи, не кажучи вже про витончені фортеп’янні або віолончельні партії, які добре презентовані у наших плей-листах. Єдине, що може відволікти жінку від етеру нашої станції – це тільки плач її дитини або гуркіт пральної машини. Додам до цього, що в етері Перископу – багато музики саме жіночого авторства, багато жіночих голосів. Ми свідомо приділяємо цьому увагу.

В.Л.: От ще тема… слухачів цікавить екіпаж станції. І хоча про нього можна прочитати в одному з підрозділів сайту, ви могли б щось додати про команду?…

О.Ш.: Із задоволенням. При цьому я не хочу бути банальним, нахвалюючи колег у стилі «ми пліч-о-пліч робимо єдину справу» і все таке. Формат роботи «пліч-о-пліч» був до війни, у 2021-му, коли ми дійсно збирались, обговорювали та готували станцію до етеру. Потім був старт 30 січня 22-го, коли всі дуже зраділи. Далі почались будні та …настав момент прийняття важкого спільного рішення щодо зупинення етеру в день початку війни. Тож, раділи ми недовго, близько чотирьох тижнів, поки не почався тривалий період радіомовчання… Зрозуміло, що всі ці 19 місяців ми були у дистанційному спілкуванні, але кожен жив своїм, по суті, автономним життям. І хоча тепер, після рестарту 29 вересня 2023 року ми пожвавили спілкування, воно відбувається здебільшого дистанційно – у кожного з нас своє життя, своя основна робота. Для всіх нас, і для мене теж, радіо – це, образно кажучи, бісайдовий, тобто, факультативний проект, який з одного боку об’єднує нас, але з урахуванням відсутності сталого фінансування, наразі вимагає мінімальної кооперації. Коли проект вже на ходу, таке є нормальним. От якщо виникне проблема, я точно знаю, що члени «екіпажу» мені швидко допоможуть.

В.Л.: І на завершення, Олександре… що далі?

О.Ш.: Поки є можливість, мовимо. Звичайно, ми давно виношуємо концепцію авторських програм. Але починати їх, не знаючи, що буде у країні за місяць або за рік, ми не наважуємось. Водночас ми концентруємо зусилля на урізноманітненні музичного репертуару. В цілому, нічого не загадуємо, бо – війна. Ми не відірвані від життя країни. І саме тому не виключаємо, що будемо знов змушені тимчасово перервати мовлення, наприклад, якщо прийдешні заходи мобілізації критично зменшать кількість нашої команди. У нас вже декого призвали до лав війська. Я і сам запланував чергове медичне обстеження у військкоматі – ясність має внести прийдешній мобілізаційний закон. Тому прогнозувати подальшу долю станції я не берусь, оскільки окрім бажання мовити є ще обставини, можливості або їхня відсутність. Скажу одне, задумавши станцію у лютому 2020-го я й гадки не мав, що просувати її доведеться у такі важкі для нашої країни часи. Але це – життя.

В.Л.: Що ж, сподіватимемось на краще. Дякую за розмову.

Інтерв’ю підготував Василь Левченко, медійний комунікатор Old Periscope Radio